Микола Сова

Списки похованих в Братській могилі біля Петропавлівського СЦКД

Аврамченко Іван Степанович

Балаба Григорій Xаритонович

Баранов Іван Дмитрович

Басламов Ми кола Кузьмович

Білий Григорій Миколайович

Біляков віктор Олександрович

Богораков Дмитро Петровичрович

Васюра Дмитро Логвинович

Васюра Семен Лазарович

Вітько Федір Єфимович

Воскобойнік Федір Якович

Волосян Григорій Михайлович

Ворона Тимофій

Горієв Зіновій Тихонович

Грибельник Федір Тимофійович

Джулай Іван   Петрович

Дивнич Григорій ()лександрович

Донда Наум і   Олексійович

Дубовий Степан Олексович

Дяченко Гаврило Архипович

Дяченко Степан І Пантелеймонович Свич Павло Федорович Єкимов Степан Михайлович Жульженко Василь Борисович

Завгородній Омельян Карпович

?

Залюбовськи й Лаврентій Андрійович Звєрєв Федір федорович Зеленський Дмитро Ісакович Зінченко Зіновій Романович Касьян Ілля Андрійович Качанов Олексій Денисович Коноваленко Дмитро Луко ви ч Коноваленко   Пимон Степанович Корнілов Василь Семенович Комбіров Андрій Петрович Кулініч Іван Кузьмович Лагутін Василь Іванович Лисохмар  Василь Іванович Лященко Михайло Васильович Мацан Василь Олексійович 'Назаренко   Пантелеймон

Микола Сова

1941 рік... Відступ. Селяни жали на полі пшеницю. Німці вели наступ з Вербівки на мотоциклах в напрямку Валяви та Городища, В'язівка. Вони мало в кого стріляли тому люди, що були на полі не постраждали.

Радянські війська відступили. Евакуацію очолив Ружин Федір Кирилович. Загарбники примушували людей працювати. Чоловіків, що приходили з полону, німці гнали на роботу. 111 юнаків і дівчат були вивезені до Німеччини , 29 з них не повернулись.

За визволення Петропавлівки вела бої 80 танкова бригада 20 танковий корпус 5 гвардійської армії під командуванням генерала-полковника Ротм і стр о в а.

По даних зведеннях із фондів Корсунь-Шевченківської битви стало відомо,що:

4 лютого до 12.30 80 танкова бригада вийшла на позицію біля села Воронівка. де наводила переправу на річці Вільшанка. О першій годині ночі 80танкова бригада розпочала переправу і до 2.30 згрупувалась на північній чвстині Воронівки. Під час переправи в болоті застрягло три танки Т-34.

Із ранковою зорею 5 лютого 80 танкова бригада почала наступ на Воронівку і до 10.00 ворог був вибитий із населеного пункту. До 12.00

80 танкова бригада заволоділа південною частиною Петропавлівки. Протягом 6 лютого 80 танкова бригада залишалась на місці немаючи переправи.

Потім фашисти відтіснили радянські війська .

Дуже тяжкі бої зав'язались у селі Петропавлівка, де оборону піхотних ворожих дивізій підтримували танки, мотобригада СС „Волонія'.

Одним із перших радянських солдатів; які ввійшли в наше село був офіцер зв'язку Варчук М.П., в честь якого названо вулицю по якій радянські війська ввійшли в Петропавлівку. Також визволяв наше село пліч опліч з старшим лейтенантом Варчуком і наш земляк сержант Ружин Іван Дмитрович.

Жителі ховались в ямах, льохах і окопах. Німці відступаючи приносили дітям коржики, конфети, брали на руки і говорили, що дома в них остались теж маленькі дітки. Під час війни жили в людей, пили, гуляли, спали. Після бою в селі була повна розруха. Люди, що втратили житло жили в сільській раді. Під час бою в 1944 році в окопах родилась дівчинка, яку назвали Катя, матері і Каті вдалося врятуватись коли село звільнили, залишилось багато снарядів, які носили в Вербівку на завод, а звідти на конях возили на фронт.

546 жителів села брали участь в Великій Вітчизняній війні. 226 осіб загинуло, 198 - відзначені урядовими нагородами. Чуєнко   Петро   Дмитрович   удостоєний   звання   Героя Радянського Союзу.

Також брав участь у визволенні нашої Батьківщини Недоступ Григорій Іванович, який для послідуючих поколінь дав короткі свідчення. Переборюючи свої тяжкі спогади він ними ділився з нами - теперішнім поколінням.

Я, Недоступ Григорій Іванович, з 15 серпня 1944 року почав свій бойовий шлях у Псковській області і закінчив під м. Лібава у Латвії. 13 вересня 1944 року закінчили визволення Псковської області і почали наступ на Латвію. Того ж дня визволили м. Валга і до 13 жовтня вели бої по визволенню Латвії; визволили м. Ригу -столицю Латвії і далі наступали до 20 - го листопада. З 20 - го листопада стали в оборону аж до 20 - го квітня 1944 року, потім після поповнення нашої дивізії почали наступ і підійшли до м. Лібава, де мене було поранено 7 травня 45 - го року. Лікувався 2 місяці в госпіталі. Нагороджений медаллю «За відвагу», медаллю «Вітчизняної війни І ст.», медаллю «За перемогу над Германією І ст.». після госпіталя ще продовжував служити і прослужив в армії 7 років, а тепер інвалід II групи.

Під час визволення м. Рюмала у нашому 1247 стр. Полку загинуло 107 чоловік в тому числі і командир полка підполковник Горчаков.